Вареники

Сутеніє. Ще не вечір. Вже не день.
На колодах біля хати жіночки
Повсідались, поточити теревень,
Та полускати насіння залюбки.

Тут і «Рада», І «нарада», й «інтернет»,
Обговорення жагучих нині тем,
А що приказок народних та прикмет…
Переслухать не надійтеся – пусте!

Тітка Мотря дасть пораду задарма-
Як підсмажити, спекти й купити де,
Тільки щось сьогодні кворуму нема:
- Де це Мотря забарилася, не йде?

І легка ж на спомин подруга вдалась,
(Хай не вадить їй на довгії літа),
Лиш згадали, а на хвіртці клямка –хлясь-
І Мотрона не виходить – виліта.

Завжди повагом іде, мов котить щось,
Та й огрядненька нівроку, нині – блись…
- Добрий вечір! – швидко мовила- і повз
Зібрання високе, подалась кудись.

Щось невдовзі й повернулась. Знов біжить,
Лиш кивнула всім стурбовано здаля,
Не спинилась біля подруг ні на мить…
- Що це з нею? – баба Полька промовля,

- Чи не сталося якої там біди?
Може чим допомогти? Одно біжить…
Треба взнати… Хоч сиди, хоч не сиди…-
Всі схвильовано схопилися.
За мить,
Вже захекавшись, і Мотря тут як тут,
(Ледве встигли упіймати за рукав),
- Що з тобою? Мчиш, як кінь, спекавшись пут,
Чи нездужаєш, а чи багато справ?


- Ой, дівчатонька! І справді, треба йти.
Вже смеркається і силоньки нема.
Кажуть люди: «Не шукай собі біди»…
А не слухаєм, мудруємо дарма…

Наварила я вареників діжу
Із картоплею, під рибу івасі.
Той не хоче, та: «Хвігуру  бережу»…
А куди подітись? З;їла  майже всі.

А тепер пече і давить, розпира…
Ну, звичайно ж, кому сльози, кому сміх…
Ну, бувайте ж, дорогесенькі, пора.
Мушу бігати, вигулювати їх!