О, Земле люба...
може,ти і справді
Зупинка лиш коротка
на дорозі
У вічність?
Та з тобою ми злилися,
Зріднилися,
Ти нам
неначе мати,
Ніхто тебе не хоче
покидати...
Хоча з колиски
діти виростають,
І серце неспокійне
їх веде
в незвідане,-
"О,де ти,
де ти,
де... ?" --
І відлітають діти,
відлітають...
Та матері любов,
що нам дає життя,-
Хоча назад немає вороття!-
Щемить у серці
І до себе кличе знов.
Там вабить небо,
Тут зовуть гаї...
О,Земле рідна!
Зорі!
Ми -- чиї?
31 березня 1999 р.
Свидетельство о публикации №115031901107