Жорстокiсть як пояснення добра

Я приходжу сюди, щоб торкнутись до спокою твого,
Та в надії ранковій вечірніі втрати знайти...
І кохання, і страх прижиттєво відправлять до Бога,
До якого змарнілому людству ніяк не дійти.
У веселих віршах про мої березневі пригоди,
Що тебе рятували від власного щастя колись,
Поміж літер сліпих ти зустрінеш мене вряди годи,
Що гукає котам некотячою мовою: "Брись!"
Я - співоча душа, назбирав по Європі бажання,
І поринувши в них, повернувся у твою пітьму...
На землі є любов, а на небі - дощі і кохання,
Від яких так несолодко було тобі і йому...
То ж мабуть я піду у світи за невидимий обрій.
Я - не сам. Я - один. Одиниця людського тепла...
Навкруги - і слабі, і дурні, і пусті, і хоробрі,
Що ніяк не знайдуть два чужих, але сильних крила.
І тому то цей світ обирає собі середину,
Щоб не було кому зазирнути у чорний кінець,
Де вчорашній знайомець так байдуже вистрелить в спину,
Що від жаху застигнуть мільйони подібних сердець.