Не вистачає паперу, щоб все описати,
Думками лечу до рідненької хати.
Сумую, страждаю – тебе я кохаю!
Як спраглий – води, дзвінка я чекаю.
Ти дзвониш, лунає розмова:
Того, що чекаю, не чую ні слова.
Скупими здаються мрійливі слова,
Ними заповнена вся голова.
Тяжко зізнатись в любові, мій друже!
Серденько чекає тепла, а не стужі.
Для тебе так тяжко сказати:
«Кохана, єдина – не треба страждати».
Ти любиш – я знаю, тобі я прощаю,
Знову на дзвоник уклінно чекаю.
Подих у трубці, це все, що я хочу,
Пробач, нісенітниці вічно торочу...
Ти любиш - я знаю
© Copyright: Галина Яковлева Украина, 2015
Свидетельство о публикации №115031802597
Свидетельство о публикации №115031802597
Рецензии