Все змінилось, відшуміло,
Відлюбилось, відгуло…
Бо вже й осінь – коси білі,
Лик суворий: жне зело.
А було ж… Як серце билось,
Як в душі любов цвіла!
Як світилось личко миле
(Задивлялось півсела).
Та не вічно буде осінь,
Ще відродиться зело.
Наші ж дні – весняні роси,
Зблиснуть, й мовби не було.
***
© Copyright: Александр Васильевич Винников, 2015
Свидетельство о публикации №115031709880
Свидетельство о публикации №115031709880
Рецензии