Ты вновь пришлa... Из Лины Костенко

Из  Лины Костенко

* * *

Ты вновь пришла ко мне с печалью, муза.
Не бойся, я не опускаю рук.
Плывёт над миром осень, як медуза,
скользя листвой промокшей под каблук.
А ты пришла в легохоньких сандаликах,
твой плащик - слишком ненадёжный щит.
О, как ты шла сквозь сумрак без фонарика,
такая одинокая в ночи!
Ты где скиталась, в Космосе иль в Спарте?
Каким векам светила ты во мгле?
И по какой таинственнейшей карте
находишь ты поэтов на земле?
Ты им судьбу диктуешь, а не случай.
Твоё чело, как ясная заря.
Поэты есть счастливее и лучше.
Спасибо, что ты выбрала меня.

ЛIНА КОСТНЕКО

* * *
Ти знов прийшла, моя печальна музо.
Не бійся, я не покладаю рук.
Пливе над світом осінь, як медуза,
і мокре листя падає на брук.
А ти прийшла в легесеньких сандаликах,
твій плащик ледь прип'ятий на плечі.
О, як ти йшла в таку негоду, здалеку,
така одна-однісінька вночі!
Ти де була, у Всесвіті чи в Спарті?
Яким вікам світилася вві млі?
І по якій несповідимій карті
знаходиш ти поетів на землі?
Ти їм диктуєш долю, а не вірші.
Твоє чоло шляхетне і ясне.
Поети ж є і кращі, й щасливіші.
Спасибі, що ти вибрала мене.