32. Василь Стус. А лужа, как расплющенный паук...
Дороге застила глаза, срывала
Шаг, цепляясь к поступи людской
И крикам в сумерках. Во мгле
Над небокраем подымался юный месяц
И крался мимо обнаженных крон
Осенним ветром выдутых дерев.
Асфальтом пробегал кудлатый пес,
Шарахаясь от гомона людского,
Сирен автомобильных и бездонной,
Как ночь, черно-светящейся воды,
Которая дразнилась и казала
Забору свой разбойничий язык.
Калюжа, мов розчавлений павук,
сліпила шлях і заступала кроки,
чіпляючись до походи людської
і присмеркових зойків. Крізь імлу
надобрію здіймався ярий місяць,
скрадаючись повз виголілі крони
осіннім вітром видутих дерев.
Асфальтом біг старий кудлатий пес,
сахаючися гамору людського,
сирен автомобільних і бездонної,
мов поніч, яро-чорної води,
котра солопила на огорожу
розбійницького злого язика.
Свидетельство о публикации №115031700761