Посiяла квiти на долю

Посіяла квіти на долю,
А вродила жалка кропива
В пересудах шепочуться люди,
Що ж то там живе за одна.
У всіх квіти ростуть на подвір’ях,
А у неї одна кропива
Та й сама чимсь на неї схожа
 така ж само пекучо-жалка.
Я мовчу, ледве стримую сльози,
Бо немає кому захистить,
О боже ж мій, як же тяжко
Сиротою в світі цім жить.
Дорогі мої, рідні батьки,
Найдорожчі, найкращі у світі
Ви на небо пішли, залишивши мене в самоті
З болем в серці за вами тужити.
Ви любили, жаліли мене, берегли,
Як царівну мене ви ростили
Всю любов і тепло ви мені віддали
Ви навік в моїм серці лишились.
Сліз не стане, щоб виплакати горе,
Слів забракне, щоб вилить журбу
Я довіку вас не забуду,
В серці вічно любов збережу.
Тисне каменем сум,
Гіркі сльози в очах,
Нелегка ти сирітська доля
Ні жаліть, ні голубить нема вже кому
А ні втішити добрим словом.
Я жила лиш для вас, ви для мене жили
І були ми одна родина,
Але смерть невблаганна
Я лишилась одна
Така доля мені судилась.