Акс ома

Зі мною говорили небеса,
ліс заспівав мелодію знайому.
Здається, в цю хвилину я знайшла -
всього життя логічну аксіому.

Вітер витанцьовував на шкірі,
душа жагуче прагнула в політ.
Втекти б туди, де хмари білі,
де мов перлині чистий світ.

Втекти б туди, де є ціна коханню,
де за копійку  не віддалась б душа.
Ідуть на абордаж пронизливі питання,
куди ж так рветься гинуча душа?

Втомилася доводити людській спільноті:
Що щирість в сотні раз - дорожче від брехні.
Я скину обладунки. Вийду з роти!
Бо марно...мов горохом по стіні.

Озяблі руки  гріти теплим  теплим чаєм,
щоб роздуми втомилися у нім.
Чому то так болить? Не знаю...
За кожну ниточку не власної душі.

Летіти, бігти. Байдуже на біль!
Щоб тільки далі від фаталій.
Реальність - я втопаю в ній,
закопана по шию в чорний гравій.

Зі мною говорили небеса,
ліс заспівав мелодію знайому.
Турбує загнана душа -
зарядом болі електричного протону.