Я тебе не сестра

Я тебе не сестра, я тебе листопад,
Ты мне сто ветров, но только не брат.
Казнят листья в костре - на верность весне.
«Нарисуй барашка на прощанье ты мне»...

Солнце вырвут с небес как воспаленный зуб -
Нас теперь не согреет и тысяча шуб,
В двигателе догорает последнее горючее,
«Приручи на прощание меня ты лучше»...

Мир умрет с дождем, как всегда, за нас...
Чай застиг на столе и никого не спас.
Путь начертит змеи нам последней хвост...
Я не память тебе, я упавший листок.

Как горный под тобой содрогнётся хребет,
Души убитых елей будут тебя беречь.
Этих пустынь не счесть - их больше, чем нас,
И сквозь кожу удава нам видно слона...


Олена Максименко
Вірші зі збірки

Я тобі не сестра, я тобі листопад,
Ти мені сто вітрів, але тільки не брат.
Стратять листя в багатті – за вірність весні.
«Намалюй баранця на прощання мені...»
 
Сонце вирвуть з небес мов запалений зуб –
Нас тепер не зігріє і тисяча шуб,
В двигуні догорає останнє пальне,
«Приручи на прощання, будь ласка, мене...»
 
Світ помре із дощем, як завжди, через нас...
Чай застиг на столі і нікого не спас.
Шлях накреслить змії нам останньої хвіст...
Я не пам’ять тобі, я тобі падолист...
 
Як гірський під тобою здригнеться хребет,
Душі вбитих смерек берегтимуть тебе.
Цих пустель не злічити – їх більше, ніж нас,
Та крізь шкіру удава нам видно слона...