Доля...

За вікном весна життям вирує,
Солов’ї витьохкують в садах,
А мені на серці чомусь зимно
І гірка сльоза стоїть в очах.
Сталось те, чого я так боялась,
Ти пішов із серця і думок,
І наперекір весні, життя спинилось,
І  ніщо не вернеться вже знов.
Я молилась, з чистою душею,
Але Бог підтвердив, ти мій гріх,
Ти солодкий,  і тяжкий мов камінь,
Незбагненний, незабутній гріх.
Грішна я, але лише душею,
Тим, що покохала тебе я,
Тим, що лиш в думках була з тобою
Пісне, не проспівана моя.
Обірвались струни мого серця,
Спопелилась від журби душа,
Ще не затягнулась, ще ятриться рана,
На вустах крик болю застига.
Так вже долею мені судилось,
Одиноко змарнувать життя,
Не для мене ця весна квітує,
Не для мене соловей співа.
Не для мене все це, не для мене,
Я сама собі обрала шлях,
Хай важкий, незвіданий, тернистий,
Покаянний, незворотній шлях.
Кожен крок, мій стугонить, криваве,
Кожен крок мій зрошений слізьми,
Кроки ті і шлях той через серце.
Через мою душу пролягли.