Я розмалюю твого хреста яскравими фарбами,
щоб сильно не плакала.
Своя ноша обриває плечі.
Вечір вуличним котом під ноги.
Забуваю твоє ім'я, щойно ти вийдеш геть.
Та все ж, скалічена морально,
намагаюсь витравити тебе із душі.
Йди собі сама зі своїм хрестом і гріхами у торбі.
Депресія зараз у моді,
а я просто зриваю голос і ріжу долоні.
Нанівець сподівання.
Надію побили позавчора,
а вчора вона померла,
так і не прийшовши до тями.
І я так само... Втрачаю грунт під ногами.
Як же болить зліва...
Злива змиває все.
І нині буде легше дихати.
Я викидаю свого хреста.
Моя ноша й без нього не занадто проста,
я хожу з твоїм голосом в голові.
14. 43
© Copyright: Алла Паранойя, 2015
Свидетельство о публикации №115031306558
Свидетельство о публикации №115031306558
Рецензии
