Мої молитви ніколи не дійдуть до Бога.
Певно я просто не вмію молитися правильно.
Й давно забула дорогу до церкви.
Навпомацки в темряві
вишукую дорогу до тебе,
а насправді давно треба було б забути.
Але на язиці все ще вертиться твоє ім'я
й, лягаючи спати,
говорю тобі: "Надобраніч".
Небо крихтами сиплеться на голову.
Я вишукую вихід там, де його нема.
Й моя правда проста і надто прозора.
Я шукаю тебе три століття
і вже загубила свого Бога.
Моя душа загнана у закуток.
Я кричу в темряву.
І рефреном "Забути"
після того, як вимовляю твоє ім'я.
Й нема куди бігти від себе,
спогади роєм, старі фото й повідомлення.
Я картаю себе.
Хочеться просто плакати
й вити від втоми і втрати.
Сліз просто не стало.
Мені нема з чого вибирати
і пора вже шукати свого Бога.
14. 28
© Copyright: Алла Паранойя, 2015
Свидетельство о публикации №115031306425
Свидетельство о публикации №115031306425
Рецензии