…я розумію Тишу… вічно вдоволену собою,
упізнаю її спокійний погляд під сонцем…
безмовно-прозору, мов хмаринку,
усміхнену, щасливу і не байдужу…
здається, чи так і є?..
по при тугу невиплаканих сліз,
палаючу у вогні страждаючої землі…
Їй… хочеться облітаючи світ,
не блукати блакитним шляхом,
завулками почуттів і бажання…
а бути живою… крізь долинаючий стогін
не таїтися у тінях дерев, будинків…
не сіяти дрібну мряку суму,
а співати пісні, надихати на вірші,
малювати у небі кроки до Мрії
із повітря думок люблячих життя людей…
щоб всі почули Її, і – прокинулись:
від спраги невдоволення бути самотніми
в пустелі мертвої безодні…
самотня, щаслива, сумна...
© Copyright: Виктор Сурженко, 2015
Свидетельство о публикации №115031301688
Свидетельство о публикации №115031301688
Рецензии