Снова там

Снова там, где кончается день
Начинается ночь неохотно.
Там соловей пропоёт свою песнь,
Для тех, кому спать не охота.

Весенний ветер принесёт
Знакомый с юности мотив.
И припомнится вдруг всё,
Всё, что имел и отпустил.

Не стереть из памяти года,
Что так тревожили сердца.
И мысли все летят туда,
Как белые облака, без конца.

Жизнь, как тихое течение
Уносит вдаль те годы,
Где юность пронеслась моя,
Как быстрые кони вдоль протоки.

Промчали кони табунами,
Как ветер на лёгких ногах.
Река широкая между нами
И мы на разных берегах.

Нам не найти в той речке брода,
Как море разлилась она.
Не перейти стремительную воду,
Глубокая, и не достать и дна.

Там ива плачет над водою,
Что не вернуть тех юных лет.
Что разлучились мы с тобою,
И что завял любви той цвет.

И никогда уже не будет
Рассветов тех и вечеров.
И никогда я не забуду,
Как встретил первую любовь.



розмістив Олександр
Вірш про кохання № 5824

Знову там, де кінчається день
Починається ніч неохоче.
Там соловей співає пісень,
Для тих, хто спати не хоче.

Весняний вітер принесе
Знайомий з юності мотив.
І пригадється усе,
Усе що мав, та відпустив.

Не стерти з пам»яті роки,
Що так бентежили серця.
Туди летять мої думки,
Як білі хмари, без кінця.

Життя мов тиха течія
Відносить вдалеч ті роки,
Де юність пронеслась моя.
Як бистрі коні вздовж ріки.

Промчали коні табунами
Як вітер, на легких ногах.
Ріка широка поміж нами
І ми на різних берегах.

Нам не знайти в тій річці броду,
Як море розлилась вона.
Не перейти стрімку ту воду,
Глибока, не дістати дна.

Там іва плаче над водою,
Що не вернути юних літ,
Що розлучились ми з тобою,
І що зів»яв любові цвіт.

Ніколи більше вже не буде
Таких світанків, вечорів.
Та я ніколи не забуду,
Як вперше я тебе зустрів.