Так вже сталось одним живу,
І не знаю як з цього вирватися,
Маю в голові тільки думку одну,
Найстрашніше що хочу я з цим миритися.
Навіть в самі сонячні дні,
І тоді коли я веселий,
Дуже сумно без тебе мені,
І від цьго я геть зболілий.
Наче було тисячі голосів,
У моїй хворобливій уяві,
А тепер лиш лунає твій,
Так кохаю я до не стями.
Все це дуже приємно мені,
Але я відчуваю - дурію,
Коли не дивлюся я в очі твої,
Я потроху тмянію.
І від цього так страшно мені,
Я не знаю що вже робити,
І повторюю я собі,
Досить вже нам горіти.
Я примчуся в любу секунду,
І вкраду тебе з собою,
Дав би Бог тільки цього дочекатись,
І дозволив би мені не здуріти.
***
© Copyright: Сергуня Мариненко, 2015
Свидетельство о публикации №115031105895
Свидетельство о публикации №115031105895
Рецензии