Шевченко прокинувсь...

   Шевченко прокинувсь і бачить згори,
   Братів убивають в Україні брати.
   До ніг йому квіти червоні несуть,
   Чиновники спершу, а де ж бо народ?

   Народ розділили на дві половини,
   Лобами зіткнули,ворогами віднині
   Прозвали народ на рідній землі,
   Дививсь, чудувавсь, все наче у сні.

   Росія спасла мене із кріпацтва,
   А зараз, скажіть мені, де наше братство?
   Хто, замість серця, каміння вам вклав,
   Про гріх перед Господом зовсім не знав?

   Вклоняються, славлять, квіти несуть,
   Чого росіян москалями знов звуть?
   Століття сплили, де ж братня любов?
   Ненависть небо затьмарює знов...

   Бога гнівите за що , українці?
   Один одному ви стали чужинці!
   Ні волі, ні слави у вас вже нема,
   Лише смерть диким степом віднині гуля...

   Де ж майбутнє твоє, Україна?
   Страх скував твою душу віднині...
   Моя Україна, Богу молись,
   Тоді у майбутнє сміливо дивись!