27. Василь Стус. На Колыме запахло чабрецом...

На Колыме запахло чабрецом,
Крапивою, и руто-мятой.
Жена моя, сестра, спасибо. В наши даты,
В воспоминанья падаю лицом.
А помню я: слепой короткий миг
И ты в слезах  - обранена об мужа.
Квадрат окна на вахте, равнодушье
Охранника, и сын малой кричит:
«Мой папка, до свидания!» А мы
Понять не можем, что творится с нами,
Явь это или сон. Мои коханы,
Отнятые, о как вас мир теснит,
Собою навалясь. С размаху - крик,
Протяжный вопль – в две узкие ладони,
Не трубы, нет, но как многоколонные
Голосники атлантовых музык.

А Ты – отсечена и нежива,
Отторгнута, чужа, мрачна, враждебна,
Спишь с проходимцами на ложе непотребном,
Не целовать забродам нам креста.
И как теперь узнаешь – где мой брат,
И как сестру узнаешь? По рыданью
Тонкоголосому. Так закричит в страданье -
Аж задрожит тюремная стена.
Противу ста веков твой муж стоит,
Где нам противу ста веков стоять,
Выглядывая, как чумная мать
Из белых сумасшествий к нам бежит.


На Колимі запахло чебрецем
і руто-м'ятою і кропивою.
Кохана сестро, дякую. З любов'ю
паду в про-тебе-спогади лицем.
А й спогади: сліпна коротка мить
і ти в сльозах - обранена об мужа.
Квадратний отвір вахти і байдужа
сторожа. І маленький син кричить
"Мій татку, до побачення!" А ми
вдивляємося в те, що на екрані
яви чи снива. О мої кохані
розлучні лада. Як вас світ гнітить
об вас обпертий. Від рамена - крик,
високий зойк - у дві гінкі долоні
неначе рури, мов многоколонні
голосники атлантових музик.

А Ти - відтята, стята, нежива,
відторгнута, чужа, сумна, ворожа,
пройдисвітів береш до свого ложа,
аби не гнула нас заброд божва.
І як тепер пізнати - де мій брат,
і як сестру пізнати? По риданню
тонкоголосому. Як зойкне дланню -
аж задрижить тюремних вахт квадрат.
Стоїть твій муж - опроти ста століть,
де й нам опроти ста століть стояти
і навіжену матір виглядати,
що з білих божевіль до нас біжить.