Письмена Максумабаду

                ...я п’ю вино...
а лози надi мною –
                все осипаються...

            ...i обрис їх iмлистий
венозну в’язь
                вкарбовує в зенiт,
де в гронах
             визрiв звукiв плiд,
що впав
            в чавильню мiж нiмот...
i дихає
           в наскрiзнiсть течiй...

аби вiдчути
                чанiв гнiт...
i мед скляний
                пiдвальних сот...
бо лиш iз кровi
                скреснеш знову... –
ковтками з вуст
                проливши слово...

...я п’ю вино...
                i снiг спадає...
моя суфа –
               застиглий плiт...
та голос,
            вирвавшись,
                спiває
пiд зводом
            храму нежилого...
що Обрiзання день –
                настане... –
i сльози знов
                лоза проллє...

мов поязичений
                народ –
ридання Господу...

i знову... –

в травневих
                лозах
                оживе
садiвником
                полишенеє –
                Слово...

Переклав Iгор Маленький