Лина Костенко. Старый часовщик

Оригинал на http://maysterni.com/publication.php?id=44912
 
Авто:р Лина Костенко (1930 г. р.)

В переводе с болгарского языка Инессы Соколовой (Ярославль)
               
СТАРЫЙ ЧАСОВЩИК

http://www.stihi.ru/2015/03/08/3073

При пароходиках, чадивших утюгами,
когда искали камушки в песке, –
на рубеже реальности и сказки
стоял в сирени домик в тишине.

Там жил старик, похож он был на графа:
такая редкость в галстуках деды.
В графине отражался профиль графский,
видением колодезной воды.

С улыбкою ребяческой фортуны
не просто было нам в тот дом попасть.
Сверкало в чистоте там всё латунное,
как в лампе Алладина, это – страсть.

А старичок – ну, точный Калиостро,
с прецизионной точностью в руках,
смотрел в монокль, как ястреб, взглядом острым,
нацелившись на винтики в часах.

Прошли десятилетия, немало...
В окошко пенье птиц шло от куста.
Сидел он, старый, словно за штурвалом,
крутил колесики, душа чиста.

Как будто плыл и плыл по глади озера,
трельяж в тиши казался им. Чудак!
Все механизмы, с тихою угрозою,
чуть слышно цокали ему: «Приляг!»

А он крутил всё крошечки-штурвалы,
и плыл, и плыл… С далёкой старины..
смотрело детство в рамочках овальных
с улыбкой на него со стороны.

Комод подпортил червь – вредитель шашель.
В углу – иконка, покосилась дверь.
Душила память прошлого, а кашель
несла и под окошками сирень.

В мерцании всех маятников медных,
когда гудела толстая струна,
над кругом малых циферок термитных
смотрелся он  виденьем колдуна.

Лечил и современные проворно.
Вперед-назад мог время повернуть
Когда сползало времечко упорно,
вставал, чтоб снова гирьку подтянуть.


Оригинал

СТАРИЙ ГОДИННИКАР

Ще пароплавчики чаділи, наче праски,
ще ми шукали крем’яхи в піску, —
на пограниччі дійсності і казки
стояв той дім за хмарами бузку.

Там жив дідок, що схожий був на графа,
в краватці чорній, не як всі діди.
В трельяжі віддзеркалена карафа
була як сон криничної води.

Усмішкою дитячої фортуни
було для нас потрапити в той дім.
Там все було блискуче і латунне,
і лампу там залишив Алладін.

А той старий, достоту Каліостро,
щось прецизійне маючі в руці,
дивився в шкельце, наче кібець, гостро
і поціляв у гвинтики й зубці.

Навколо нього час лежав навалом.
Співали птиці в шибку із куща.
А він, старий, сидів як за штурвалом —
в руках крутив манюньке коліща.

Куди він плив? Немов стояче озеро,
у сутінках поблискував трельяж.
Всі механізми цокали загрозливо,
і з пітьми хтось казав йому: "Приляж!"

А він крутив малесенькі штурвали,
і плив, і плив... З якої далини?
Його дитинство в рамочках овальних
дивилося на нього зі стіни.

Крихкий комод вивірчувала шашіль.
З куточка сяяв срібний образок.
Його душили спогади і кашель,
і навіть той за вікнами бузок.

У мерехтінні маятників мідних,
коли гуділа басова струна,
над мурашинням циферок термітних
він був — як тінь старого чаклуна.

Він лікував годиннички куповані.
Час зупинявся, цокав і кульгав.
Вночі нам сходив маятник уповні,
а він тихенько гирку підтягав.