***

Свiтлiй пам’ятi друга i найтоншого лiрика
Iскандара Хатлонi, зарубанного у Москвi сокирою

...пiдем крiзь графiку
                заснiженого саду –
туди, де лiнiї чистiшi...
та доторкнись
                наметiв снiгопаду
i велич-перепоною –
                поглянь...
троянд розквiтлих
                постаюь кущi...

... пiдем туди
                де, танучи в польотi,
черешень оплыве корою –
                смола оголених свiтанкiв...
там кров гранатiв
                по кристалах
в розривах шкiри проступає
i в’язь лози над головою
                в безвинностi свята...

...там хауз вистиглий слiпив
весь у лусцi
                блiдно-бурштиннiй...
вiтражне листя –
                слюдяне...
й пагiлля верб
                було скляним,
сплываючи з димавих хмар –
                по вiддзеркаленнях в водi...

... пiдем туди –
там, де дiди
                попiд дувалами в пилюцi
дивилися все нетутешнiш,
стиснувши палицi,
                мов саджанцi –
для нерозораних
                земель...

... пiдем туди, де свiтляки
очей ягнят мiсяцеликих
у вруннiм сяєвi сузiр їв –
                дитинно-солодко близькi...
i б’ється джерело зiниц –
                все смiливiше й смiливiше...
i тануть куполи мечетей,
                з рибиних кiстякiв тополь –
у вiдображеннях
                вив’язуючи сiтi...


Переклав Iгор Маленький