Виноград кохання

Він проросте, потрапивши у благодатний ґрунт.
Отримавши від Сонця променів досхочу.
Нове життя – в просторах смерті викликало бунт,
Ним поділитись з іншими сьогодні хочу.

Дбайливі руки, почуття, що тягнуться у гори.
Вода, як символ, та безпосередня… чиста.
Лоза затягне пустоту, сплете із відчуттів узори,
На гронах, з часом, кульки з’являться…
                для винного намиста.

Напій, без штучних барвників, без браги зла (страждання).
Він звеселить, прогнавши з серця давній сум…
І кожної весни, в зелений мікрофон, співатиме кохання…
На білих аркушах червоним розмалює ноти сивих дум.

Тихесенько! … він засинає… у дитинстві: так потрібно набиратись сил!
Щоб далі - у житті: добра у нім на всіх людей хватило…
Щоб аж до зір дістатись: працювати, не зламавши крил.
А серце-всесвіт: нових, невідомих… почуттів вмістило.

Будуючи свій град з лози, кохання та вина
Для тих, хто насолоду споживає з праці тільки.
Під виноградом – затінок. На столику бокал і тишина
В коханні з циферблату в небо відлітають стрілки.

Поет ХХ сторіччя 04 03 15   с. Торгановичі