23. Василь Стус. Когда б не ты...

Когда б не ты - зима бы мне
Казалась улицей пустынной
И бесконечно-долго длинной.
Мне без тебя и жизни нет.
Когда б не знал,  что в тишине
И в мрачной пасмурной ночи
Я не найду твоей свечи,
Но свет над бездной в вышине
Горит, с ума б сошел давно.
И день за днем, за годом год ,
Смотря в печальное окно,
Миндальное я вижу око,
Отчизна, Мать моя,  Жена!
Недоля, если бы не ты,
Меня б косою подкосила,
Но ты все крылья раскрылила
И в океане пустоты
Сквозь время надо мной летала
И все шептала, все шептала:
Ты, сынку мой! Мой муже, ты!


Коли б не ти — оця зима
мені була б, як нескінченна
оскліла вулиця. Для мене
без тебе і життя нема.
Коли б не знав, що в тиші тиш
і в пітьмі теміні немає
твоєї свічки, що світає
попід безоднею узвиш —
я збожеволів би давно.
Щодень за днем, щорік за роком
вглядаюся в сумне вікно —
і бачу мигдалеве око,
Вітчизно, Матере, Жоно!
Недоля ця, коли б не ти,
мене косою підкосила,
а ти всі крила розкрилила
і на екрані самоти
до мене крізь віки летіла
і шепотіла, шепотіла:
Це ти, мій сину. Муже, ти!