люди...

Який суровий час . Які несчасні , заплутані люди . Зламані долі , розбиті серця . Всі ховаються і зачиняються  в собі . Страшно щось ділити , ділити себе, свої думки та почуття . І це вже давно стало цілком нормально . Часто нас переповнює і не вистачє сил триматися , хочется вити , кричати ... плакати .Але ж не можна . Можно потушить свої відчуття , свою біль в алкоголі . Можно зірватися і комусь висказатися  під напливом градуса . Тебе зрозуміють . Зрозуміють і забудуть . Бо кому потрібні твої проблеми  і твої відчуття .
Дуже важко знайти дійсно потрібну людину . Останнім часом я зіжтовхуюся з тим , що куди скаладніше знайти людину , яка потрібна саме тобі . Якій ти зможешь відкритися, і їй це буде потрібно . І коли  тобі теж буде потрібно знати всі тревоги цієї людини . Де ж тільки її шукати . А головне як відчути і як зрозуміти , що знайшов те , що потрібно .
Люди такі залякані і зкалічені , що коли відчуваться , що знайшли важливу людину – вони бояться . Боятся і мовчать . І нескінченно втрачають один одного ... Бо оба мовчать .Ніхто не зателефонує  і не напише . Страшно бути відверженим , непотрібним .Але як же не боятися ... це так по-людські . Ще  маленькою дитиною ми дізнаємося , що таке біль , коли  декілька раз опекаємо пальчика о пательню- більше не хочется – боляче . Звичайно , є різниця фізичної та душевнох болі , але ж принцип той самий . Є дещо страшніше за душевну біль – це самотність . Напевно це і є той великий стімул , завдяки якому люди ще не остаточно відчаялися  і кожен раз  здобувають надію  і сили рухатися далі . Я бажаю , щоб у людей було як можна більше сил та віри у себе .Я дуже хочу , щоб  світ стал трошки добріший  і справжніший . Щоб почуття були щирі , а не штучні . Щоб люди не боялися і не соромилися себе,своїх бажань і своїх думок ...