Наука життя

     (Час  жити  і  час  помирати)
Скільки  живем  ми  набуваємо  знання,
Збираєм  друзів,  родичів,  достатки,
Цілеспрямовані  чи  ходим  навмання,
Оздоровляємось  і  копимо  болячки.

Нам  завше  сонце  сходить  і  заходить,
Ранок  і день,   і  вечір,  і  ніч  настає,
Так  все  життя  у  кожного  проходить:
Початок,  розквіт,  старість,  смерть.
 
Щодня  нам  сонце  у  життя  являє
Світ  і  тепло  та  море  відчуттів,
Тож  схід  його  ми  радісно  вітаєм
А  захід  дякуєм,  що  день  прожив.

Не  можна  в  світі  бути  без  мети,
Найперше  знай,  що  ти  -  людина,
Помірну  чи  високу  маєш  досягти,
Бо  є  мала  й  велика  Батьківщина.

В  житті  є  місце  подвигу  завжди
У  праці,  творчості,  подіях,  війнах
Героя  чи  навіть  негідника  сліди
З  обставин  випливають  принагідно.

Небо  і  доля  нам  видають  кредити
Аби  мету   свою  ми  мали  завершить,
Тож  маєш  вік  собі  такий  прожити
Щоб  заплатив  і  добрий  слід  лишив.

Справжній  мужик  живе  як  всім  дає,
Коли  ж  пора  прийщла  йому  давати,
Він  співіснує  вже  і  жить  перестає,
Бо  сенс  життя  для  близьких  втратив.

До  дня  останнього  завжди  давай,
Стосунки  дане  створює  затишні,
На  плату  рідних  рот  не  відкривай,
Нема  нічого  -  подаруй  усмішку.

Аби  у  старості  своїм  не  заважати
Та  клопотів  близьким  не  завдавать,
Потрібно  вчитись  жити  й  помирати
Щоб  зміг  навіть  останнім  керувать.

Як  все  зробив  й  за  все  розрахувався,
А  що  надбав  -  нащадкам  передав:
Тихенько  за  межу  собі  зібрався -
На  ніч  заснув  а  ранком  вже  не  встав.

Примірно  так  бажалося  б  прожити
І  шлях  спокійно  в  світі  завершити.
*Фото  вишивки  А.І. Червоненко
                28.02. 2015р., Київ