Ще не вмерла

Ще не вмерла Україна, але вже вмирає
Її зненависть та лютість знову роздирають
Знову йде  в ній брат на брата, батько проти сина.
А поводирі криваві кажуть, що єдина.
Якби були ми єдині, не було б  і лиха
Повтікали б вороженьки! Нам була би втіха.
Слави покидьки б не знали, люди б не хворіли
Ми б з простертою рукою грошей не просили
І була б у нас країна мирна та багата
Якщо б пам’ятали діда, поважали тата.
Але ні! Чомусь горлають в балаклавах вбивці
А героями вважають катів, що в криївці
Поховались та стріляли в спину патріотам,
Сокирою немовлятам закривали рота.
Вже стрибають, немов мавпи, наші любі діти.
А лани вже засівають кулі, а не квіти.
Чи засліплені нам очі, чи розум вмирає,
Що стріляє батько в сина, брата брат вбиває!
Вже нам кажуть, що забути, я повинен діда;
Що я слухатись повинен з Брюселя сусіда;
Що повинен я згноїти свою рідну матір;
Взагалі, у всьому винний, у своїй же хаті.
Свою волю – не продали, задарма віддали
Панувати в нас євреї та грузини стали
Та якщо сказати чесно, і вони – холопи;
Дупою вперед рачкують, покидьки, в Європу.
Та кому вони потрібні? Іграшки для мавпи.
Що йому допомагають знов кроїти мапу.
Україна ж за цей мотлох знову платить кров’ю.
І не в змозі замінити ненависть любов’ю.
Схаменися, Україно! Та відкрий же очі!
Знов стравити тебе з братом спільний ворог хоче!
Краще станемо ми разом до спини спиною
Та змішаємо цю мавпу з пилом, брудом, гноєм!
То чи треба воювати з братом до загину?
То чи треба руйнувати нам свою країну?
Прошу, люди, зупиніться! Киньте автомата!
Як раніше, обійміться з рідним своїм братом!