Спаленi мости

КП
Я зрозумів, що є єдиний спосіб:
Щоб повернутися, потрібно йти.
Хоч серце стогне й залишитись просить,
Та зараз спалювати час мости.

Мости назад до тебе і від тебе –
Мости вперед оманою надій
Колись розкажуть все тобі про мене,
І про самотності гіркий напій.

І про років німий, порожній шурхіт
Від відривних листків календаря...
У голові думок щоденний гуркіт:
Де ти? Десь ти... Ніколи ти і я...

Коли «колись» переросло в хворобу,
Щоночі снились спалені мости,
Кортіло ще хоч однієї спроби,
Нехай спізнілої, та все ж мети...

Але ж мета про тебе – шлях від тебе,
Усе точнісінько до навпаки,
Як уві сні, в якому бігти треба,
Нарешті щоб спинитися-таки.

І я мовчав про те, що ти мовчала,
Мовчатимемо так, як мовчимо
І зараз...
Вічність нас чекала,
Але даремно...
Не було...
Чи відгуло?
Чи полетіло?
Чи відгоріло?
Чи спливло?
Чи охололо?
Чи скипіло?
Переболіло?
Протекло
Років водою поміж пальці...
Але в мені серцебиття
Твоє і досі...
В облич танці
І без мостів впізнаю я
Твоє замріяне обличчя
І погляд, що долає час.
У ньому Вічності величчя.
Колись, тепер і повсякчас.
26.02.15