Хтось над прірвами зводить мости -
Я ж про себе благаю "прости,"
Не наважусь прокласти місток
Над струмком у маленький стрибок.
Розумію, давно вже пора -
Зачекалась мене дітвора.
Встигла вирости і розійтись.
Я ж роками збиралась: Колись
Запалю от свічки і камін,
Поряд донечка сяде, і син.
Поговорим відкрито про все:
Що життям нас, мов повінь несе.
Що бува озирнуся назад:
Стільки промахів бачу і втрат!
Поверховості і мілини
В шумовинні гіркої вини.
Не зуміла чи просто боюсь,
Що у сповідях ваших втоплюсь,
Що не зможу своє донести.
Порохніють стовби під мости...
******
Знову осінь за душу бере.
По асфальті сухому дере
Вітер скрученим листям, сухим.
А на іншому березі - дим.
Там де досі радіють мені,
Догоряє вже хмиз у вогні.
Боже, дай туди якось дійти
Й не палити зі страху мости.
Хтось над пр рвами зводить мости
© Copyright: Светлана Касянчик, 2015
Свидетельство о публикации №115022401917
Свидетельство о публикации №115022401917
Рецензии