Пам ятi Кузьми Скрябiна

Ранкова маршрутка розгойдує всiх,
Регочуться хлопцi, плiткують дiвчата…
Умить все затихло, i гомiн, i смiх,
Бо голос знайомий просив помовчати…
Про то, що учора в новинах сказали,
Про то, що i досi не можем прийняти…
Про то, що учора тебе вранцi не стало…
В скорботi схилившись, ми будем мовчати…

Хоч ти не мовчав. В час важкий для народу,
Ти правду казав, що нас кинули, брате,
На грошi, на честь, на повагу, свободу…
То як тут мовчати, Кузьма, як мовчати…
Ти будеш жити в пiснях та эфiрах,
Зi старих фотографiй всмiхатися нам…
Боротися будеш теж з нами, Андрiю,
I щем у душi поселять своїм «мам»…

Смерть стала буденною, звикли втрачати,
Немає у нас нi чужих, нi байдужих,
Навчилися разом усi не мовчати,
Це наша з тобой революцiя, друже.
Як жаль, що найкращi iдуть молодими,
Як боляче, гiрко й не вернеш нiяк…
Та ми ще зтанцюємо танець пiнгвiна,
Коли все скiнчиться, побачиш, чувак.