Несамовитому...

Яке ти є,Несамовите,
Оте озерце серед гір?
Легендами якими вкрито,
Що між собою ведуть спір?

До тебе прийде хтось  сьогодні …
Яка легенда оживе?
Хтось кине камінь у безодню
І вершник на коні спливе...

На скелях загарцює стрімко,
Каміння викреше німе...
Впаде вже льодом воно дзвінко,
І в торбу грішник їх візьме.

І підуть хмарами  у  гори,
Над Чорногорою злетить,
Лід градом  кидатимуть з торби
На схили сивих гір Карпат...

А як скупатись хтось захоче,
То так і знай -  негоди жди:
Дівча утопле не пробаче,
Як спокій їй порушиш ти…

Якщо ж залишишся ти на ніч,
То будь обачний, стережись,
Бо  душі самогубців опівночі
Хочуть до дна  сміливців  затягти…

Коли ж ти дівчина пригожа,
Умийсь озерною водою
 І будеш ти цвісти, як  ружа,
І станеш парою до молодого….

Легенди ці  хай не лякають!
Від злого духа ліки є:
Коли трембіти заспівають,
Зникає чорне все і зле…

У гори хочу я несамовито!
Як не дійду, то доповзу…
Дасть Бог,  побачу те Несамовите,
А потім все  вам розкажу…