Ти знав, що я — беззахисне дівча?
Тендітна й ніжна квітка, жінка, мати?
Чи знав ти, що Каріатида я,
На плечах світ покликана тримати?
Не знав... А я тримаю і тебе —
Мій цілий Всесвіт, мій крихкий кришталю...
Видобуваю у собі — Себе,
А ще — солодкий мед із гіркоти мигдалю.
Й тобі підсолодивши кожну ніч,
Вже зранку підставляю ніжні руки,
Щоб винести тебе із битв сторіч,
Долаючи й свої нестерпні муки.
Так, жінка я, тендітна, мов бутон,
Розкритий доторком найвищої любові.
Я — вловлений Гармонією тон,
Вже закарбований ув образі і слові.
Зойк Кариатиди
© Copyright: Лариса Антоненко, 2015
Свидетельство о публикации №115022103777
Свидетельство о публикации №115022103777
Рецензии