Димчо Дебелянов. Зваба

Димчо Дебелянов
ЗВАБА

На кожний мій рух, як довкола
шляхами простую без меж,
до себе ти, хижо-розголена,
знов тілом уквітчаним звеш.

Дорожньому — спочином пахне,
бадьорому — пристрасть луна,
в скрижалях, тобою розчахнутих,
погибель читаю, ясна!

Твоє чорнокнижництво лине,
погрозу у голосі чуть,
у чашу причастя з святинею
дала ти отрути мабуть.

І весни квітучі одвічні
згасання накриє крилом,
а з ними і мрії, уквітчані
нестерпним смертельним гріхом.

Крізь мороки чорні й містичні
над урвищем місяць зрина —
то скорб перед знаком всевічності,
але й перед смертю, ясна!

На кожний мій рух, як довкола
шляхами простую без меж,
до себе ти, хижо-розголена,
рабиньо снаги, знову звеш!


(переклад з болгарської —
Любов Цай)

***

Оригинал:

Димчо Дебелянов
ЛЪСТ


При всяка извивка неволна
на моя стремителен път,
пресрещаш ме хищно-разголена
с цветята на своята плът.

Почивка за пътници морни,
за бодри — коварна вълна,
в скрижалите твои разтворени
аз гибел прочитам, жена!

Властта ти на демони власт е,
в гласа ти заплаха трепти,
че в сока на светло причастие
отрова си капнала ти.

Венците на пролети китни
ще свехнат, насипани с прах,
а с тях и мечтите, покитени
в раздола на смъртния грях.

И в глухия мрак ще въстане —
над сипеи страшна луна —
скръбта пред велико познание,
ала и пред гибел, жена!

При всяка извивка неволна
на моя стремителен път,
не спирай ме хищно-разголена,
рабиньо на жадната плът!