Од жалю й тривоги є сили до льоту
безлюдно і тихо в мандрівці нічній
серця калатають в безмовній дрімоті
спалахує небо свавіллям вогнів…
За покликом Долі, незайманих снів,
казковою радістю сяють зірки –
без болю…
Чаклують, не скаржаться, мріють сповна
закохані душі здіймаються ввись
за силою вітру, надалі щораз
заслухавшись мрій… було так колись,
як в морі розгойданім бились думки,
до берега хвилі, мов пісня пливли –
ви двоє…
Чиїсь голоси долинали з-за хмар,
в невпинному клекоті, плачу води
прибій ланцюгом бризки в гору кидав,
скликав камінців гуркіт в танець щомить
безмовно…
Над морем
© Copyright: Виктор Сурженко, 2015
Свидетельство о публикации №115022101939
Свидетельство о публикации №115022101939
Рецензии
