Ты меня не зови... Иван Коваленко

Ти мене не зови

Ти мене не зови
В свій засніжений сад,
Бо ніколи туди
Не вернуся я знов.
Так, як юність моя,
Що не верне назад,
Так ніколи не верне
Вже наша любов.

Ти мені не пиши,
Що твій сад у цвіту,
Що він кличе мене
Ніжним помахом віт.
Я ніколи, ніколи
Туди не прийду,
Твоїх яблунь старих
Не почую привіт.

Ти не клич мене знов,
Знаю добре і сам,
Що в твоєму саду
Вже дозріли плоди,
Але я у полон
Свого серця не дам,
Хай зітруться навіки
Мої там сліди.

Ти мене не чекай,
Як в осінній туман
Лист впаде золотий
У твоєму саду,
Моє стомлене серце
Конає від ран,
Моє серце в крові –
Я туди не прийду.
----------------------------
Иван Коваленко

«Ты меня не зови»

Ты меня не зови
В свой заснеженный сад,
Никогда, никогда
Не вернусь туда вновь.
Так, как юность моя
Не вернётся назад,
Не вернётся назад
Уже наша любовь.

И ты мне не пиши,
Что весь сад твой – в цвету,
Что зовет он меня,
Нежный яблони цвет.
Никогда, никогда
Я туда не приду,
Твоих старых деревьев
Услышать привет.

Не зови меня вновь,
Знаю, знаю я сам,
Что в садочке твоём
Все созрели плоды,
Только сердце своё
Тебе в плен я не дам,
Пусть сотрутся навеки
Поэта следы.

Ты меня не ищи,
Когда в белый туман
Лист падёт золотой
В том осеннем саду,
Моё сердце болит
И страдает от ран,
Моё сердце в крови –
Я туда не приду.

 (20.02.2015)