18. Василь Стус. Небо как пепел...

Небо - как пепел, как снег - дерева.
В смертном карьере горит голова.
Скакун вороной мой, на запад, на за...
То туча как будто, а может, слеза.
Вольное око хмелеет в мечтах,
Но распято сердце на острых ножах.
Лечу - и сгораю. Заоблачный край
Меня настигает, меня накрывает,
Дает мне, встречая, сухой каравай.

Небо – як попіл, як сніг – дерева.
У смертнім галопі горить голова.
Мій чорний румаче, на захід, на за
Це хмара неначе, це наче сльоза,
Бо око просторе хміліє в світах,
Бо серце суворе на схресних ножах.
Лечу – і згоряю. Заобрійний край
Мене настигає, мене спостигає,
Мені простягає черствий коровай.


Рецензии