Закричала,застогнала,
Земля під ногами.
Розверглася сива річка,
Та й під берегами.
Забурлило,закрутило,
Небо,чотрі хмари...
За життя ще вшанувала,
Поглядом примари.
Клекотіло в ній глибоко,
Полум'я червоно.
Стугоніло,запеклося,
Материнське лоно.
Застогнала,сильно-сильно,
Від жалю та болю.
Оплакувать вона стала,
Невеселу долю.
Своїх діток,сині очі,
Очі волошкові.
Стало тихо,замовчала,
На останнім слові.
Зацвіла кривавим маком,
Та плетеним дротом.
Серед ночі зорі спали,
Кричала койотом.
Земле,земле-рідна мати,
Червона калина.
Цвітом рідним,цвітом красним,
Червона долина.
Слід кривавий канув в річку,
Та й потік струмками...
Плаче земля голосами,
Гіркими сльозами.
(Понкратова.О.В.)
Закричала, застогнала
© Copyright: Лена Грама, 2015
Свидетельство о публикации №115021803218
Свидетельство о публикации №115021803218
Рецензии