Етюд

Ми бачимо світ крізь скло у віконних рамах,
Крізь екран монітору і шпальта пожовклих газет.
Рідше схід сонця розпочинає наш ранок.
В кращому випадку чай і прісний, холодний омлет.

Зникає з лиця Землі Проста Безкорисна Людина,
Яка за Спасибі закриє грудьми від куль.
Змусить всміхнутись у мрячну і сіру днину,
Та перемножить усі негаразди на нуль.

Побачити зорі в калюжі з води і пилу,
Вміти чекати веселку після рясного дощу навесні.
Кожного дня, як вперше, палко кохати милу,
Найзаповітніші мрії *збувати* і не лише уві сні.

Важко відважитися на щирість і прямоту,
Значно легше живеться в світі простим лицемірам.
До останнього подиху в боротьбі за мету
Для цього треба мати силу волі і трохи віри.

Кожен такий незалежний та всі неймовірно самотні,
А все це тому, що ми егоїсти до кінчиків пальців.
Люди – не центри Галактик, а лиш партитури нотні,
Завдяки цьому людство танцює безліч життєвих танців.