Яке лахміття же приніс я
до лихваря отари?
Якеє серце я ще маю...
Отрута побрехеньок
і сіль сліз - то цінні реагенти.
Воно не має ніякої ціни...
Мені кошель дається
і лантух мій пішов до лагодощів
злодія
важкої скрині.
І я і йду додому.
Та раптом розумію,
що я його не маю.
Дивлюся на те золото,
що у жмені брязкотом пірнає
і я його не бачу,
та й зміст його не знаю...
І я вже і не йду,
лежу я і не стогну.
Можливо я вже вмер,
можливо...
мені все невідомо.
Багатшим став лихвар
на цілу мою вічність.
Усе за не за що
© Copyright: Руслан Лях, 2015
Свидетельство о публикации №115021404259
Свидетельство о публикации №115021404259
Рецензии