Лани безкраї, білії хати,
мов кров - рясна калина біля тину...
Мій тихий краю, в мріях тільки ти
і я ніколи тебе не покину.
Болить душа за кожнеє село,
що кинуто в тобі на призволяще,
болить за все, що є, і що було,
що доленька у тебе не найкраща.
Моя країно, серденько моє,
чом над тобою знов злетілись хмари?
Щаслива я, що ти у мене є -
твоя краса, то неземні є чари.
Я прихилюсь обличчям до отав,
пташині буду слухати сонати.
Дай Бог тобі, щоб вільним подих став,
щоб не прирік ніхто тебе до страти!
Дай Бог тобі не знати більше лих,
розчарувань гірких, та навіть смутку.
Нехай дзвенить в тобі дитячій сміх,
а все лихе мине, не більш за чутку.
Моя любове, рідная моя!
Молюсь за тебе кожної години!
Не правий був, той, хто сказав, що я
мовляв, не лЮблю тебе, Україно.
Лани безкра
© Copyright: Полякова Елена Георгиевна, 2015
Свидетельство о публикации №115021209562
Свидетельство о публикации №115021209562
Рецензии