Розмова з демоном

Ти, знаєш, кажуть: очі – дзеркало душі,
В них відображено усі людські пороки.
То , може, мої очі неспроста –
І карі, і такі, як ніч, глибокі?

Можливо, десь в середині душі,
У закутку, до божевілля, темнім,
Побачиш те, що так мене страшить –
Можливо, там живе лукавий демон?

Якого вигнати я намагаюсь,
Загнати в клітку і замкнуть на ключ,
Та все ж не можу, як я не стараюсь.
О, зупинись же, демон! Більш не муч!

Я хочу йти до світла, мене воно вабить,
Та тягне вниз кігтява та рука.
- Хіба ти можеш мене чимось звабить?
Що в тебе є дорожче, ніж моя душа?

І пропонує він багатство, успіх, владу…
« Повагу можеш?»-«НІ,натомість – страх».
«А милосердя?» –«Що? Ти забуваєш:
Я – демон, не якийсь-то там Аллах!»

-А співчуття? До хворих, до убогих?
-Ти що, знущаєшся? Я вкотре повторю:
Таке під силу лише Богу!
Таких же почуттів я не дарю!

-То подаруй тоді мені кохання,
Глибоке, чисте, щире почуття.
-Я подарую тобі пристрасть, хочеш?
Таку шалену – полетиш у небеса!

-Нема про що з тобою говорити!
Моя душа – безцінний Божий дар!
Як смієш ти, її ось так хулити –
Пропонувать зіпсований товар?

Я завинила, бо з тобою говорила,
Бо повела такий гріховний діалог!
Та душу не продала б, не посміла!
Вона Його! І забере її лиш Бог!

-Та ні, чекай! У мене є ще влада,
Бери, царицей будеш поміж всіх!
-Цього мені, лукавий, теж не треба,
І відповіддю буде щирий сміх.

-А хочеш, то візьми собі і його…
Я зупинилась, очі затуманились слізьми.
А демон далі: «Знаю я, що хочеш.
Ну то візьми його собі, візьми!

Натомість, душу дай. Хіба того не вартий
Той, за яким сумуєш по ночах.
Його віддам, бо то лише з азарту
Збираю душі, бо я з Богом не в ладах.»

-Моя душа – за його? Ти жартуєш?
Лукавий, ти ж обманюєш мене!
Погоджуся, та ж слово ти порушиш –
І не віддаш його, і забереш мене!

-Та, ні, клянусь,все буде зараз чесно:
Мені – твоя душа, його ж – нехай летить
Чи то до Бога, чи у людське тіло.
Ну, зважуйся, бо ще одна лиш мить –

І передумаю, й нема угоди
І він залишиться у муках далі жить.
-Ні, зачекай! Я душу винна Богу!
Подумать дай хвилину, ну хоч мить!

І очі я додолу опустила.
Його душа вартує моїх дві.
Іще люблю, хоча й і загубила
І кожну ніч приходить він у сні.

Погоджуся! Та враз згадала його очі:
В них відображена небес уся блакить,
І тихий голос, що «Люблю» шепоче…
Пройшла вагання та коротка мить!

-Ні, демон, йди, нема тобі поживи!
Щоб ти не говорив, і як не спокушав –
І я , і він – обоє ще ми живі,
Він не закінчив бій, ти все збрехав!

Він вирветься з полону і врятує душу,
Бо вона чиста, щира і жива!
Ти знаєш: я права, тому пояснювать не мушу –
Його душа повернеться на небеса!

 Лукавий, ти програв, іди й не повертайся,
Облиш й його, бо він тобі не по зубах,
Ти спокушать його, як не старайся –
З ним поруч Бог, він у його руках!

P.S.Нехай я очі маю темні і глибокі,
Їх колір не змінить мені ніяк,
Та з демоном не маю більш мороки –
Тепер в душі лиш Бог і тільки так!
09.01.15