Вона, мабуть, нікого не кохала,
Була холодна, як оця зима,
Та вадою таке і не вважала –
Сміливо по життю ішла сама.
А він – самотній вовк, що втратив зграю,
Що сам-один блукає по світах,
І радощів в житті уже не має,
Свою любов він бачив лиш у снах.
Вона на вигляд і тендітна, і вразлива,
Маленька станом, з поглядом сумним,
Та в ній прихована велика сила –
Тепло і радість вона дарить всім.
А він – самотній одинак, що бачить
У світі лише темряву і біль,
Ніяк не може він собі пробачить,
Що ще живе, що він іще живий.
І ось вони зустрілись ненароком –
Чи Бог, чи доля разом їх звела,
Він подививсь в сумні і карі очі,
І вона погляд відвести теж не змогла.
Ось так вони стояли дуже довго,
І їм не треба було зайвих слів.
Тепер сім*я є у міцного вовка,
Бо серце льодяне він розтопив.
Тепер разом...
© Copyright: Мария Банченко, 2015
Свидетельство о публикации №115021211453
Свидетельство о публикации №115021211453
Рецензии