Засніжене поле…По білому – кров,
Неначе улітку червонії квіти.
Пробач, ще коханий, та це не любов –
Від болі коли ніде серце подіти.
Порожні слова, обіцянки пусті,
Де діли з тобою розмов цілі ночі?
Щось втратили ми, а щось не знайшли –
Тепер уже пізно. Заплакані очі…
То плачуть не очі, то плаче душа,
Вкриваючи поле своїми сльозами.
Пробач, що пішов, пробач, не змогла
Тебе зупинити. Пробач, ще коханий…
Колись біль відступить і прийде печаль,
Печаль, що по-іншому все могло бути,
Та сталося так, як то сталось, нажаль,
Лиш душу твою мені не забути…
А поки, тамуючи відчай і біль,
Стираю з обличчя ті сльози кохання.
На поле спустилась уже заметіль –
Я душу відкрила уперше й востаннє…
15.12.14
Мария Банченко
Пробач, ще коханий...
© Copyright: Мария Банченко, 2015
Свидетельство о публикации №115021211023
Свидетельство о публикации №115021211023
Рецензии