Марусина по бережку ходе
А за нею вітер хвилі гоне
Зупинися та й послухай
Що вітер гукає:
«Не плач, мила, не журися
Що мене не має
Не плач, мила, усміхнися
І висуши сльози
Я до тебе не вернуся
Я в дальній дорозі
Згадай мене як вечеряти
До столу сідаєш
Або стелеш постіль білу
Гірко промовляєш:
«Постіль біла білесенька
Пухова перина
Хто на тобі спати буде?
Де ж моя дружина?»
Тяжко мені нагадати
Щоб не зранить душу
Є у мене домовина
Де лежать я мушу
Ой, посади, моя мила
Мені на могилу червону калину
Червону калину і білу березу
Червона калина, то врода дівоча
А біла береза, то милого очі
Коли буйний вітер калину ламає
Береза прикриє, береза сховає
І тим, хто живий, нехай нагадає
Життя швидкоплинне марно минає
1 листопада 1994 року
Марусi
© Copyright: Екатерина Таратун, 2015
Свидетельство о публикации №115020806700
Свидетельство о публикации №115020806700
Рецензии