Лина Костенко Берестечко. Часть 10

Лина Костенко «Берестечко». Часть 10

                А БЫЛ БЫ Я ПОКЛАДИСТЕЙ, ТО ПРОЖИВАЛ В СУББОТОВО,
                Карпятником бы стал. Жил среди разных дел.
                И черт бы с ней, с проклятою свободою,
                Ведь за неё я столько притерпел.
  Жена моя непревзойденна,
  Ржут кони – ига-га!
  Огромны, словно грудь Гелены,
  В полях стоят стога.
  А сколько ульев при  хозяйстве!
  Бычков, заимок и толок,
  Ещё в достатке вам признаюсь –
  Укрытий, где крам спрятать смог.
  Есть и жупан с красивой шапкой,
  Всего в хозяйстве и не счесть…
  Металл и лес имел в достатке,
  Поскольку и заводы есть.
  Имел и сундуки со златом,
  Мёд-молоко текло рекой…
  Теперь настолько я богатый,
  Что мышь церковная – друг мой!
    И чем я нынче занимаюсь?
    Лежу, хожу, гляжу на свет…
    Богдан Хмельницкий – отдыхает,
    И горестней картины нет!

МОГЛА Б МНЕ ХИТРОСТЬ ПРИГОДИТЬСЯ,
Я б удостоился похвал,
Всего то… на предательство решиьтся!?
Но я изменником не стал!!!
     Немного надо. Пару раз прогнись…
     Они тебе дадут достаток, славу, жизнь…
И нацепляют побрякушек за «заслуги»
Предателю паны, что выкрутили руки.

И пан Чаплинский не отнимет хутор,
А сам Потоцкий не захочет голову рубать,
Я пустоцвет, как выпитая бутыль…
И как орех, в котором сути не сыскать.
               Я немощен, а не столикий…
               И вовсе не велик я,
               Имею нос, как гарагулю
               Сам, как барыло, брови – две кривули.

Противен сам себе я, и на сердце мерзко,
А был как хмель от вишен ты козак …
Себя жалел я, но замечу честно,
Сейчас барыло я, не гетман я никак.

ЗАХЛЁБЫВАЮСЬ КРОВЬЮ, ЛИПКОЙ ВИШНЁВОЮ КРОВЬЮ!
Прикройте газа мне и тем вы меня успокойте…

Сошёл ли я с ума? Ведь размышленьями своими
Загнал себя я в угол и не выберусь никак…
Из зеркала глядит уж не лицо, а вымя
Лишь розовое вымя при четырех носах!

А коли, братцы, истина в вине,
Сам – пьяница, душа – при Богуне!

ТАК ВОТ КТО БЫЛ ТЕМ ГЕТМАНОМ НА ДЕЛЕ,
Когда я свинство беспробудное развёл,
И тридцать тысяч козаков успели
Через болота выйти на раздол…
Поляки спали, ведь они же панство,
И приказал Богун в трясине той
Гатить запруды ветками, вещами,
Возами, утварью и … матерью такой.
                Бросали всё в расщелину болота:
                Седло, бордюг, баняк и кобеняк…
                Стеною шла из западни голота,
                А на поляков налетел столбняк.
                Турецких платьев вывернули фуру,
                Расчетливо, никак не сгоряча…
                Спасали ведь войска мои, не шкуру,
                И руки, что сгодятся для меча!
В трясине пили не вино, а жижу,
И волокли непобедимый дух…
И тот из них, кто в том болоте выжил
Уж не предаст! В бою он стоил двух!!!
Ночь лунным светом хоть немного помогала,
Богун последним вышел из трясин…
На утро панству о себе оставив
Лишь жирный кукиш… Да и не один!

ВОТ ЗДЕСЬ Я УПИВАЮСЬ ВОДКОЙ!
Так, может, гетманом пусть остаётся он?
Он дух борьбы разбудит. Громко, звонко
Раздастся колокольный звон!

Не будет дискутировать он долго,
Не сядет под мечом он, как Дамокл…
И в этом будет явно больше толку,
Ведь меч из мыслей выковать он смог!
А я? Ведь так я не сумею.
Но, неужели час ко мне придёт,
Когда слепого кобзаря Богдана
Джура по Украине поведёт?
 

*****

Костенко Ліна. «Берестечко» Частина 10

ДЛЯ СЕБЕ — ЖИВ БИ Я В СУБОТОВІ,
в ставку розводив коропів.
Та й чорт із нею, із свободою,
щоб я за неї так терпів!
У мене жінка дебеленна,
у мене коні — ігиги!
Тугі, як пазуха Гелени,
стоять в полях мої стоги.
У мене вулики і волики,
у мене займищ і толок!
У мене вороки і сволоки,
і хата, взята на кілок.
Такий жупан. Такенна шапка!
І скрині ковані, ая.
Тартак. Гамарня. Зеленаста жабка
у копанці — і та моя.

Така ж моя, така ж моїсенька!
А ріки — медом, молоком.
На колодках дівує пісенька,
а я підперся кулаком.
Чого мені? Вірнопідданець,
плету життя з повільних діб.
Богдан Хмельницький, хуторянець,
домодержавець, власник дібр.

МОГЛА Б І ХИТРІСТЬ ТУТ ПРИДАТИСЬ.
Доскочив би у панства похвали.
Якби я тільки захотів продатись,
мені б за мене дорого дали.
Ти йому шануваннячко,
він тобі пануваннячко.
Та ще і ґудзі з золотого дроту
поначіпляють на підлоту.
І ніякий Чаплинський не одніме у тебе хутір.
І ніякий Потоцький не захоче голову відрубати,
якщо вона порожня, як горіх-дутель.
Господи, чого ж ти не дав мені голову,
порожню, як горіх-дутель?
А що ж це мені за пики корчить вишневий бутель?
Який же я там столикий! —
то малий, то великий.
Настовбурчені брови, на лобі кривуля,
хмуровоке барило, і ніс як багруля.
Щось обрезкле і тмасте, —
Якої ж я масти?
      Сивий, голубе, сивий…
А он же, он, у сутіску вишень —
такий чорнявий хлопець-хорошень!
Хмелений сонцем, чупер на брову.
Коли ж надбав я пику цю криву?

ЗАХЛИНАЮСЯ КРОВ'Ю, ЛИПКОЮ ВИШНЕВОЮ КРОВ'Ю!
Затуліть мені очі якоюсь живою долонею!
Я що, збожеволів?
                Коли саме?
І що це за вим'я з чотирма носами?
То це, значить, я. А оце бутель.
А оце голова на плечах,
                як горіх-дутель
А душа моя
         в бутлі з червоним вином
сидить, балакає з Богуном…

ТАК ОСЬ ХТО БУВ ТАМ ГЕТЬМАНОМ НА ДІЛІ!
Бо поки я від горя соловів,
він тридцять тисяч війська у неділю
вночі через болото перевів.
Поляки спали, бо пани панами.
А він звелів у тій трясовині
костити греблю хмизом, жупанами,
возами, повстю, діркою в човні!
Гатили все в роззявину болота.
Сідло, бордюг, баняк і кобеняк.
Брела голота… І жінками Лота
білів, болів березовий стовбняк.
Турецьких сукон вивернули хуру.
Товкли в багву останнє таганча.
Щоб рятувати не козацьку шкуру,
а руки, що згодяться для меча!
У мочарях провалювались, дибали.
Недвигу-каліч неводом вели.
І виповзали чорні, як анциболи,
набравши смерті повні постоли.
Їм ніч іскрила зоряним кресалом.
Богун останній увійшов у ліс.
А сторопілим після сну гусарам
лишив болото з греблею взаміс!

ОСЬ Я ТУТ П'Ю ГОРІЛКУ-ЗАПРИДУХУ.
А може, хай вже гетьманує він?
Той вміє так розколихати духа,
що Україна загуде як дзвін.
О, той не стане політикувати
і під мечем не всидить, як Дамокл.
Той буде сам мечі собі кувати.
Не старчить сталі — викує з думок.
А я… Що ж я?.. Та я вже й не подужаю.
Вже віку доживатиму будь-де.
Або сліпого гетьмана з бандурою
колись в степах мій джура поведе…