Марiанна Кiяновська. Коли ти...

*  *  * 

Коли ти озиваєшся із тиші,
Все настає інакшим, ніж завжди.
Високі небеса стають густіші,
Немов гладінь холодної води.
I серце прорізає лезо туги –
Такої, як ніколи і ніде.
Такої туги, що ніколи вдруге
Крізь мене не пройде, не перейде,
Тому що, як ріка, – недонастане,
Недотриває у недобутті.
Я хочу тільки дотику – вустами.
Можливо – раз.
Можливо – у житті.

===========================

*   *   *

Всё ощущается иначе и острее
Из тишины ты отзываешься когда,
И небеса высокие густеют
До глади охолонувшей – вода…
И лезвие тоски по сердцу водит,
Тоски особенной – в ничто она плывет
И вряд ли встретится – повторно не приходит;
И не войдет в тебя, не перейдет.
Так и реке, что в даль течет веками,
Не видеть вечности и не слияться с Летой;
Моя мечта – притронуться устами
К тебе хоть раз
Не в той, а в жизни – этой.

================================
Перевод с украинского Александра М. Кобринского =
Каркай Икс Сибино