Дзвонить вiтер...
спокій мого серця.
Мучить пустка небом сліз
стрітись не вдається –
нам, закоханим в життя!
У своїй зневірі
в нерухомий подих слів,
в попелу надії
не сховати щастя спів
у пустелі мрії…
Сподіватись марно
на прощення забуття…
З праведним посланням
чутно стогін небуття
впевнено, старанно
дзвонить в дзвони вітер
будить в поміч тишу…
Свидетельство о публикации №115020702055