Плач матер

Серце матері болем відгукається,
А душа мріє янголом стати,
Від надії вона не зрікається,
А лиш хоче своє дитя захищати.

Все життя своє вона сина плекала,
Щоб вирісла справжня людина,
Любила, жаліла, допомагала.
Зростила добро в сердці єдиного сина.

Виріс син - надійний, здоровий.
В серці тисячі мрій.
Високий, статний, чорнобровий.
В полоні яскравих юнацьких ілюзій.

Прийшов час і відправився в путь,
З благородними думками,
Допомогати браттям, що чекають,
В дорогу, зшиту синю-жовтими нитками.

Він не хотів війни, він не хотів страждати,
Відстоював лишь міцний братський мир.
Він мріяв про свободу, за яку не треба убивати,
Своїх братів, батьків, синів.

Але юнацьким благородним мріям
Не судилось ніколи здійснитися,
Бо вже нелюдским кровавим силам
Не хочется, мабуть, запунитися.

В серці рана, в душі тяжка мука,
Він руку притискає до грудей,
Відчуває, що зростає нестерпна розлука,
А навколо так багато зовсім чужих людей.

Сердце жалібно плаче, воно не хоче зупинятись,
Хоче до рідної мати притискатись,
Він мріє хоч останній раз її теплу руку потримати,
А мрійлива благородна душа вже хоче в небо відлітати.

Ще трішечку сонця, ще трішечки неба,
Ще раз він погляне на світ,
Він такий молодий, йому ще жити треба,
А не читати його заповіт.

Останній стук благородного серця,
Яке мріяло про щастя та мир,
Зривається дощ, плачуть оці творця,
А душа летить у чудодійний вир.

Мати жалібно плаче,
Вона б вирвала серце з грудей,
Подарувала б життя ще раз -
Немає нічного святіше дітей!
 

За що ій страждання і горе?
Чого вона втратила все?
Життя інколи таке суворе.
І що воно нам завтра принесе?

Плач матері чути скрізь вітер,
Скрізь дощ та ранішню росу,
Ця біль страшна несамовито,
Руйнує ранішню весну.

Біль матері ніколи не вщухне,
Зростатиме кожного дня,
Зупиніться, благаю вас, люди!
Якась мати втрачає сина щодня!