Exspressionizm
блищить похмуро кожен вираз.
Я звикла танцювати на ножі.
Ні, це не звичка! Це вже вірус.
Душа обвилася кр;гом гранітних стін,
вони хапають пальцями і душать.
Хтось чув про мене. Та то був лише лиш дзвін,
бо стіни холодом мелодію заглушать.
Щось стукає ретельно серед ребер,
та світ торочить, відключить двигун.
Кричать з газет: "У ньому вже нема потреби!
Відлий його, мов той свинець або чагун."
Відлий у статую, що ввіковічить долю,
що пам'ять не зуміє зберегти.
Того, що стукало ретельно і до болю,
тоді, коли душа лягала під хрести.
-Така ще юна, а вже така відраза,
зявилась від буденності і від життя.
Багаторазово чуючи цю фразу,
сміялась в відповідь немов ( в ролі дитини, тому кома не ставиться) дитя.
- Старіє тіло - це усім відомо!
Та гірше - це коли стара душа.
Коли у юності свідомо,
цей світ морщинки в тобі залиша.
Мої думки суттєва епогея.
Моя душа - бурхливий океан.
Моє життя психолога ідея,
А серце - лише вуличний роман.
Свидетельство о публикации №115020604701