А ти співав свОї пісні, і люди там, як кораблі.
Десь подумки завжди літав, щось може шукав...
Сміявся, любив це життя. Душа, то маленьке дитя,
Тягнулась до сонячних мрій... та надій.
Андрій, я слухаю пісню про маму, дякую що ти її написав.
Старі фотографії зберу всі у раму, і чую як ти ій шептав...
Мам...
На різні теми ми "посидим", послухаєм твої пісні --
Чого цей світ буває таким... А дощі, щось занадто рясні.
І будем всі тихенько мовчати, бо немає слів тих казати.
Бо ніщо в цьому світі не вічне. Не віршоване - прозаїчне.
Але братом ти був для нас всіх. І на вулиці падає сніг.
Ми сумуємо... Спи собі там... І знов чуємо...
"Мам"...
In_nes
Метки: Мое украинское.
Памяти Андрея Кузьменко. укр
© Copyright: Инна Цурка, 2015
Свидетельство о публикации №115020604408
Свидетельство о публикации №115020604408
Рецензии