Вiзкрунок на вiкнi. Сюр

Деінде виростають тіні
Примарним дивом потойбіч.
Обуглилась навколо ніч,
Відкривши очі димно-сині.

Гукають опівночі сови…
Крізь сутінки блищить ліхтар,
Під владою незламних чар
Веде крізь холод срібний човен.

Давно у кришталевій клітці,
Повитій в зоряних снігах,
Зітхає мрійнокрилий птах
Під поглядом зими-вовчиці.

Той птах - ведінь і снів цариця
В полоні бурі - пугача,
Що губить світло днів, хоча
Й боїться Березня -мисливця.

Той на коні - струмках блакитних
Під спів чаклунок лісових,
Під гуркіт велетнів сумних
Біжить, плащем весни обвитий. 

Його хапають буревії,
За збрую смикають коня,
Несамовито гомоня,
Перешкоджають кожній дії.

Юнак штовхне коня тривожно.
Пугач зненацька налетить.
Свій погляд кожен з них госрить
І насувається ворожо.

Над злом своїм, як грім сміється
Жахливий хитрий викрадач,
Клює коня старий пугач.
Мисливець сагайдаком б’ється.

У шапці з візерунком прімул
І в серці з тисячею туг
Він натягне Півмісяць-лук
Й відпустить зкрижанілі стріли.

Помре чаклун, зима розстає,
Ведіння знову оживуть
І насолоду повернуть,
Бо всі її давно чекають.